«Значення виховання патріотичних почуттів у дошкільників»

Вона, як мати - рідна Україна,

Всім догоджа, порадить, приголубить.

Завжди усміхнена, як літня днина,

Бо все навкруг і всіх нас різних  любить...

Цікава річ - глобус. Коли дивишся на нього, розумієш, яка велика наша планета, скільки багато на ній країн. Вони великі і маленькі, багаті і бідні, багаточисельні і малонаселені. Всі різні, як і люди. Добрі, і не дуже, високі, кароокі, маленькі, світлоокі. Але чомусь серед безлічі людей для тебе існує одна, твоя, рідна людина, яку ти кохаєш до нестями. Це може бути кохана людина, вірний друг, рідна дитина, єдина кохана матір. Але існує іще одне почуття, яке народжується разом з нами і викорінити  неможливо - це кохання до своєї країни, де ти народився. Справді, пояснити це досить важко,  зрозуміти -  неможливо.

От чому дивлячись на карту, глобус, інстиктивно, людина шукає саме свою країну.

Гортаючи сторінки історії, розумію, що історія України облита кров'ю, але навіть тікаючи з Батьківщини, щоб урятувати своє життя, українці згадували про неї до кінця своїх днів, мріяли повернутися. Чому так? Мабуть таке питання виникало у багатьох людей.

На мою думку, це тому, що людині, мабуть, дається від Бога: любов до ближніх, до своєї рідної країни.

І зараз, коли українці мають можливість подорожувати, працювати, жити за кордоном, порівнювати якість життя - це питання особливо актуальне. Велика відповідальність лягає на дорослих, які ростять, виховують дитину, а ще й на педагогах. У народі кажуть, що добрий приклад -  кращий за сто слів. Щоб навчити любити, потрібно любити самому. Все починається з тебе. Ніхто не прийде і не наведе лад у тебе вдома, як не ти сам. Тож перш за все, потрібно розуміти, що Україна  - це наша земля, наша територія, на якій ми народилися, іншої в нас нема. Коли це зрозуміють дорослі, тоді і буде  - зароджуватися патріотизм і у дітей.